Розмови про те, що Фонд державного майна України може стати не тільки ріелтором держвласності, але й повноцінною корпорацією розвитку, яка збільшить капіталізацію держави – виявилися лише піаром. Практика управління держпідприємствами та плани приватизації держактивів свідчать про те, що позитивних якісних змін в діяльності ФДМУ – не відбулося. Ніхто не збирається нічого модернізувати і розвивати. Ніхто не буде будувати вертикально-інтегровані холдинги і замкнені цикли виробництв. Ніхто не чекає на інституційного інвестора з новими технологіями і новими правилами гри.
Що чекає на активи ОГХК під управлінням фонду держмайна.
Суверенних фондів з управління активами не буде
Основний акцент у роботі Фонду зроблено не на стратегії (перетворенні на стратегічного інвестора та формування на базі держактивів перспективних промислових кластерів), і навіть не на тактиці (цілеспрямованому "накачуванні" вартості особливо перспективних лотів), а на операційній діяльності, тобто валовому розпродажу усього, від часток російських олігархів у ТРЦ – до унікальних добувних держпідприємств.
Іноді навіть складається враження, немов Фонд квапиться позбутися найбільш привабливих активів ще до закінчення війни, без врахування програм післявоєнного розвитку та не чекаючи, поки системний західний інвестор наважиться прийти в Україну із великими грошима. Максимальні ризики, як відомо, роблять ціни апріорно бросовими, а перелік інтересантів обмеженим та спекулятивним, навіть якщо процедура торгів буде максимально "прозорррою". Керівництво ФДМУ дає собі в цьому раду і відверто визнає, що "під час війни, мало хто забажає вкладати кошти в країну, але треба дивитися у майбутнє, в якому на них можуть чекати 20-кратні прибутки".
Про існування запиту саме на такий нехитрий сценарій великої приватизації свідчить, у тому числі, жорстка боротьба за право керувати та перепродувати націоналізовані активи між АРМА, ФДМУ та Міністерством стратегічної промисловості. Якщо 2005 року, перед ре/приватизацією "Криворіжсталі" (за яку отримали історичну суму 4,8 млрд. дол.) комбінат нахвалювали немов єдине дитя перед заручинами, то анонс великої приватизації 2023 року у виконанні голови Фонду держмайна чомусь більше схожий на некролог.
"Якщо ми не продамо їх (великі підприємства) в цьому році, то у наступному їх єдиною цінністю буде нерухомість, а ще через рік – тільки земля, на якій вони стоять", — заявив голова Фонду державного майна Рустем Умеров.
З таким маркетингом, ми наших "слонів" не продамо навіть на опудала.
За ОПЗ, ОГХК, ЗТМК, "Центренерго", ЗАлК, НГЗ, Демуринський ГЗК та інші великі підприємства, ФДМУ планує виручити скромні 400 млн. дол. і вважає цю суму достатньою. Напевно, знайдеться чимало бажаючих піймати цінну рибу на досить скромну наживку у мутній воді великої приватизації військового часу, але зиск для держави буде від цього мінімальним. Бенефіціарами такої приватизації, виявляться хіба що наближені та поки ще не віддалені від влади бізнесмени, які знають справжню ціну українським активам і які без конкуренції куплять їх на "військовому розпродажу". У підсумку, будемо мати мільйони, замість мільярдів, "офшоризацію-2.0", нову порцію нелегітимної власності, втрату довіри в середин і зовні.
ТОП-менеджмент "від Бога": як керують ОГХК
Управління ще донедавна успішними активами, також здійснюється в межах вище окресленого сценарію, про що свідчить господарчо-економічна звітність компаній, які планується приватизувати до кінця нинішнього року.
Після несподіваної заміни ТОП-менеджменту на ОГХК на початку 2023 року, фінансові показники роботи всієї компанії стрімко впали. Для порівняння: у першому кварталі довоєнного 2021 року компанія отримала 923 млн.грн. валового доходу; за аналогічний період першого року війни було отримано 312 млн. грн.; у першому кварталі 2023 року валовий дохід становив 207 млн. грн., що на 105 млн. грн. менше, ніж роком раніше.
Операційна діяльність за підсумками першого кварталу 2021 року принесла 174 128 млн. грн., 2022 р. – "мінус" 51 595 млн. грн.; 2023 р. – "мінус" збільшився вдвічі до 105 786 млн. грн. Чистий фінансовий результат першого кварталу 2021 року був "плюс" 144 058 млн. грн.; у 2022 р. – "мінус" 84 466 млн. грн.; перший квартал 2023 р. компанія завершила із від’ємним результатом в розмірі вже 109 428 млн. грн.
Фізичний випуск продукції у квітні-травні-23 знаходиться на рівні 30% від попереднього року. Квітневий випуск основних концентратів знизився до рекордно-критичних за всю історію ОГХК: циркон — 368 т.; рутіл — 568 т.; ільменіт — 1351 т., незважаючи на те, що 2022 рік був значно важчим (два місяці простою, блекаути, обстріли) за нинішній 2023 р. Державні гірничо-збагачувальні комбінати, які знаходяться в структурі ОГХК, також переживають не найкращі часи.
Іршанський ГЗК простоює з жовтня 2022 р. і не відомо, коли зможе відновити виробництво. Вольногірський ГЗК у квітні працював лише 10 днів та стільки ж буде працювати у травні. Розраховувати на скоре виправлення ситуації марно, адже фінансування вскришніх робіт не відбувається, концентрат на збагачення не подається, витрати і збитки зростають, а наявних коштів ледве вистачає хіба що на закупівлю енергоносіїв та виплати значно скорочених заробітних плат. Останні кадрові ротації в керівництві філій ОГХК, такі як переміщення начальника служби безпеки Іршанського ГЗК С.Чєботарьова на посаду директора ВГМК – не додають оптимізму.
Цілком очікувано, збитки за підсумками другого кварталу будуть ще вищими, хоча ще зовсім нещодавно, ОГХК вважалася одним з найбільш дохідних активів в руках держави і щорічно приносила від 150 до 600 млн. грн. прибутку.
Нокаут націоналізації ГЗКів
Колись успішні олігархічні титанові активи, які перейшли в управління Фонду держмайна, всупереч здорової приватизаційної логіки та гучним заявам голови ФДМУ, також прийшли у занепад. ЗТМК – не працює, а символ перемоги ВАСУ над російським олігархом Шелковим – Демурінський ГЗК – почав символізувати дефективність вітчизняної системи управління держвласністю.
В одній із своїх нещодавніх заяв для ЗМІ, керівник ФДМУ розповів про семимильні кроки, якими йде підготовка Демурінського ГЗК до приватизації та про те, що залишки його продукції було виставлено на електронні торги, завдяки чому, на виручені кошти було запущено виробництво ы сплачено борги по зарплаті. Однак, як і більшість подібних заяв, ця інформація виявилася передчасною, не дуже достовірною та занадто оптимістичною.
Насправді, після передачі ФДМУ, підприємство досі простоює і поки не перезапускалося; заборгованість по заробітній платі співробітникам не виплачується вже понад 3 місяці; залишки товарної продукції знаходяться на складах і не можуть бути реалізованими через арешти за судовими позовами колишнього менеджменту; представлений трудовому колективу новий керівник підприємства І.Савчук досі не може приступити до виконання своїх обов’язків, оскільки не було внесено зміни у відповідний реєстр (дивно що ФДМУ не звільнив і не викреслив колишнього керівника) і офіційним керівником комбінату все ще значиться Д.Федаш. В цілому, ситуація виглядає достатньо абсурдною і найгіршим є те, що це нікого не бентежить…
Час конспірології або як пояснити кризу в титановій газулі
На фоні нагромадження усіх цих суперечностей та порушень логіки, мимо волі починаєш схилятися у бік конспірологічних тлумачень тієї, значною мірою рукотворної кризи, в якій нині перебуває державний сегмент титанової галузі України.
Відповідно до однієї з таких теорій, фінансова дестабілізація та подальша приватизація потенційно прибуткових ОГХК і ДемГЗК, є частиною непублічних домовленостей із представниками біглої української олігархії, які все ще мають власні інтереси у титановій індустрії.
Згідно з чиновницько-олігархічним кулуарним задумом, після приватизації зазначених компаній та успішного контрнаступу ЗСУ, наступний етап консолідації українських титанових активів буде відбуватися вже навколо звільненого підприємства у м. Армянську, яке має власну мінеральну базу, інвестресурси, виходи до морпортів та відомого непотоплюваного бенефіціара.
Проте, головне завдання — це перемога ЗСУ та звільнення Криму. Після цього можна буде розбиратися з ФДМУ, ОГХК і рештою…