Я б'юся, бо б'юся: чому український підхід до санкцій потребує змін
Київ • УНН
Санкції як система стимулювання
Війна - це не лише протистояння армій на полі бою, це ще й суперництво економік і фінансових систем. Отже, послаблення економічного потенціалу ворога є одним із ключових завдань для будь-якої воюючої сторони, пише УНН.
У цьому питанні міжнародна економічна ізоляція росії за допомогою санкцій є критично важливою для України. Приєднання до санкцій проти рф якомога більшої кількості країн показує солідарність світу в підтримці України в її протистоянні російській агресії.
Різноманітні санкції проти росії, як державного утворення, покликані обмежити доступ росії до світових фінансових ринків, можливості використання своїх зарубіжних активів, фінансові надходження до бюджету від експорту, а також заблокувати постачання до рф комплектуючих для виробництва зброї.
Водночас персональні санкції проти представників політичної та фінансової еліти рф, за задумом, насамперед мали носити більш іміджевий характер, щоб, щонайменше, представники цієї самої еліти, відмовившись від підтримки агресії рф, могли зберегти свої активи в європейських і американських банках і безтурботно насолоджуватися життям на Заході.
Група Єрмака-Макфола за майже два роки своєї діяльності провела просто титанічну роботу з розроблення рекомендацій для запровадження різноманітних санкційних обмежень щодо росії та її громадян.
Що ж стосується санкцій проти рф, то ніхто і не сподівався на швидкий ефект. Але той факт, що росія закуповує зброю у своїх нечисленних союзників, а також витрачає більше коштів, щоб завезти комплектуючі для своєї зброї через треті країни, поступово буде давати результат, оскільки бюджет у неї не гумовий.
Більш цікавою є історія з персональними санкціями, які, як передбачалося, уже в короткостроковій перспективі мали б дати певний економічний ефект для України. Точніше, не самі персональні санкції, а саме їхнє незапровадження.
"До Дня X особу може бути виключено із санкційного списку, якщо - залежно від категорії - він/вона публічно та достовірно засудить війну путіна та політику кремля, призупинить сплату податків уряду росії до моменту завершення вторгнення, зобов'язується пожертвувати значну частину своїх особистих статків до нещодавно створеного Фонду реконструкції України", - ідеться в дорожній карті щодо індивідуальних санкцій групи Єрмака-Макфола.
Звернемо увагу на два моменти: по-перше, згідно з тим же документом, санкції є не каральним, а примусовим заходом, по-друге, є чітко озвучений механізм, який надає можливості не тільки уникнути потрапляння до санкційних списків, а й принести користь Україні.
І ось тут, власне, виникає кілька запитань: скільки з тих людей, які потрапили під персональні санкції, реально могли фінансово допомогти Україні, чи мали вони хоч якийсь вплив на російського самодура або причетність до російської агресії, чи велася комунікаційна робота з цими людьми до введення санкцій, і чи ведеться зараз?
Парадокс ситуації полягає в тому, що, у принципі, той доволі гнучкий механізм запровадження індивідуальних економічних обмежень, який, у теорії, був покликаний створити систему стимулів, у принципі, перетворився на систему репресій.
Також не варто забувати, що ідеться ж не про українські санкції, а насамперед про санкції ЄС і США, які запроваджуються на підставі українських списків.
А на виході вже маємо ситуацію, коли Євросоюз днями зняв санкції зі співзасновника російської компанії "Яндекс".
